16 липня 2020 року Верховною Радою України був прийнятий законопроєкт №3640, закон «Про внесення змін в деякі законодавчі акти щодо мораторію стягнення майна громадян України, представленого у якості забезпечення кредитів у іноземній валюті». Зміст його в продовженні до 1 січня 2022 року введеного ще у 2014 році мораторію на відчуження житлового майна за прострочені валютні кредити громадян, у тому числі іпотечні. Однак прийняття даного законопроекту призвело до деяких юридичних колізій.
Проблема прийнятого Закону досить чітко вказана Президентом України у направлених до Верховної Ради пропозиціях до нього – окрім того, що окремі його положення не узгоджуються із Конституцією України та іншими Законами України, «Законом фактично змінюються умови, за умови яких стає неможливим за договором примусово відчужувати майно без згоди власника». Більше того, при цьому розширюється коло кредитів, які підпадають під дію мораторію, остільки згідно з прийнятими мова вже йде не тільки про споживчі кредити.
Край важливим є те, що фактично нівелюються (шляхом відстрочки на невизначений час їхньої дії) положення щодо прийнятого у 2018 році Кодексу України з процедур банкротства, що стосуються даних правовідносин. Зокрема, згідно з цим Кодексом 21 жовтня 2020 року втратили силу норми закону, якими вводився мораторій, але при цьому, починали діяти правила, що визначали достатньо чіткий та збалансований як для боржників, так і для кредиторів механізм реструктуризації іпотечних кредитів в іноземній валюті.
Виходячи з цього, слід визнати, що прийнятим Законом, на наш погляд, створюються передумови того, подальше правове врегулювання настільки нагальної і вкрай делікатної в соціальному плані проблеми забезпечення валютних кредитів з урахуванням інтересів як позичальників, так і кредитних установ, фактично не тільки призупиняється у власному розвитку, але й у діюче правове поле вноситься невизначеність та двозначність правових норм, у тому числі з точки зору дотримання паритетності сторін даних правовідносин та забезпечення зобов’язання виконання судових рішень.
Більше того, вступ даного закону в силу призвів до певних наслідків. Оскільки прийнятим Законом передбачається врегулювання правовідносин, що виникли в зв’язку з отриманням банківських кредитів в іноземній валюті та їх забезпеченням, то при оцінці наслідків його реалізації слід виокремлювати як юридичну, так і економічну складову.
Зокрема, для боржників, особливо недобросовісних, продовження мораторію – черговий карт-бланш на обґрунтованість не тільки і далі не платити борги, але і не шукати прийнятних шляхів вирішення цієї 3проблеми. У свою чергу, кредитори, навіть при наявності у них усіх правових підстав, включаючи судові рішення, позбавлені правових механізмів реального задоволення своїх інтересів.
При таких обставинах, навряд чи варто розраховувати на успішне відновлення програми іпотечного кредитування і її здешевлення.