Прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель” (від 17 червня 2020 року N 711-IX) відбулося у фарватері подальшого реформування земельних та містобудівних відносин, дозвільної системи та розширення повноважень місцевих громад.
Цим Законом до цілої низки законодавчих актів внесено зміни, які за своєю суттю і механізмом врегулювання тих чи інших правовідносин є досить кардинальними. Зокрема, це стосується і новаторських підходів до вирішення нагального уже упродовж тривалого часу питання співвідношення цільового призначення земель та їх функціонального зонування.
До прийняття Закону проблемою як чинного законодавства, так правозастосовної практики у містобудівній сфері була неузгодженість наведених понять, їх змісту і нормативного навантаження, що обумовлювало ситуації, коли в багатьох випадках функціональне та цільове призначення земельної ділянки не співпадали.
Визначення цільового призначення земель (категорії, вид цільового призначення, вид використання) врегульовувалося земельним законодавством, а функціонального призначення земельної ділянки – містобудівним законодавством, що тільки підкреслювало різну правову природу цих понять. При цьому, про те, яке функціональне призначення має земельна ділянка можна було дізнатися тільки із містобудівної документації, оскільки документи на земельну ділянку (ні правовстановлюючі, ні кадастрові) такої інформації не містили.
Як наслідок, на практиці для органів та осіб, задіяних у містобудівному процесі, одним із основних проблемних питань було визначення того, що можна збудувати на земельній ділянці з огляду на її цільове та функціональне призначення і яке з цих понять є домінантним для його вирішення. Достатньо лише проаналізувати судову практику щодо розгляду справ про оскарження суб’єктами господарювання накладення Держгеокадастром штрафних санкцій за нецільове використання земельних ділянок, щоб пересвідчитися у нагальності врегулювання такої правової прогалини.
Внесеними новим Законом змінами до статті 20 Земельного кодексу України визначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення і у разі зміни цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. При цьому (за певними виключеннями), чітко визначено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Поняття “функціональної зони території” визначено змінами, внесеними до Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, за якими це “визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови”.
Для реалізації наведених положень передбачено, що класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються урядом України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру, а отже носієм офіційної інформації як про цільове призначення земельної ділянки, так і про належність земельної ділянки до певної функціональної зони відтепер буде Державний земельний кадастр.
Введення таких законодавчих норм, як вбачається, має призвести до унеможливлення настання ситуацій, за яких цільове та функціональне призначення земельних ділянок не співпадали б або були відмінними.
Залишається лише сподіватися, що заходи щодо реалізації нового Закону, передбачені для відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування, будуть своєчасно та у повному обсязі профінансовані та виконані, і новий Закон, після набуття ним чинності, запрацює у даній сфері відповідно до задуму законодавця.